Table Of Content. . .
Управління освіти і науки Кіровоградської обласної
державної адміністрації
Кіровоградський обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського
Кіровоградська обласна організація Українського товариства
охорони пам’яток історії та культури
Володимир Босько
²ñòîðè÷íèé êàëåíäàð
ʳðîâîãðàäùèíè
íà 2008 ð³ê
Люди. Події. Факти
ББК 63.3(4УКР-4КІР)Оя25
УДК 94(477) (059.3)
Б 85
В.М. Босько. Історичний календар Кіровоградщини на 2008
рік. Люди. Події. Факти. Кіровоград: Центр.-Укр.вид-во, 2007. -
244 с.
Альманах містить відомості про ювілеї понад 370 визначних
особистостей як минулих часів, так і сьогодення (1648-1993),
пов’язаних з нашим краєм; нагадує про пам’ятні події, що
відбувалися на території Єлисаветградщини (Кіровоградщини).
Близько 30 історико-краєзнавчих нарисів, побудованих на
маловідомих архівних та історичних джерелах, розповідають про
драматичні долі відомих людей та пам’яток архітектури Степової
Еллади. Видання ілюстроване, розраховане на широке коло читачів.
Автор-упорядник: В.М. Босько, методист КОІППО імені Василя
Сухомлинського; лауреат обласної премії імені Володимира
Ястребова, лауреат обласної премії у галузі образотворчого мистецтва
імені Олександра Осмьоркіна.
Рецензенти:
Г.Д. Клочек, доктор філологічних наук, академік, ректор КДПУ
імені Володимира Винниченка.
А.С. Бик, кандидат педагогічних наук, доцент, заступник
директора з наукової роботи КОІППО імені Василя Сухомлинського.
К.В. Шляховий, провідний науковий співробітник
Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, голова обласної
організації Всеукраїнської спілки краєзнавців.
Відповідальна за випуск: Л.В. Корецька, директор
Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної
освіти імені Василя Сухомлинського
ISBN 966-583-154-2
© Босько, 2007
© Центрально-Українське видавництво, 2007
Люди. Події. Факти. __________________________________________________
Íå íàóêà
История – это воскрешение.
Жюль Мишле.
Ты как любовь, история! Ты мука
И радость для пытливого ума.
Ты что угодно – только не наука,
Не пыльные, прочтенные тома, –
Не мертвая Помпея, не Пальмира,
Не спекшаяся в жидкой лаве мышь.
На всех путях и перепутьях мира
Ты грозами весенними гремишь.
Встань во весь рост, гляди в живые лица,
В загадочные действия людей,
Осмелься их весельем веселиться,
Их горькими заботами владей.
Рифмуй куплет, малюй плакаты ярче,
Расти, опара, на живых дрожжах,
Тощай и бедствуй на пайковом харче,
Всем сострадай, рыданья не сдержав.
Все пригодится, все тебе на благо,
Все ты вплетешь в сверкающую ткань.
Запенься же морской соленой брагой,
Шей и пори, мни глину и чекань!
Как под тобою почва благодатна!
Как над тобою Млечный блещет Путь!
Чем хочешь будь – Вергилием у Данте
Голубкой у Пикассо, – только будь!
Я твой слуга, но критике подвергнусь,
Как интеллектуал- интеллигент,
За то, что защищаю достоверность
Недостоверных мифов и легенд.
Павел Антокольский
3
_________________________ Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік
 àðõèâå
О чем историк умолчал стыдливо,
Минувшее не вычерпав до дна,
О том на полках строгого архива,
Помалкивая, помнят письмена.
Бумажная безжалостная память,
Не ведая ни страха, ни стыда,
Немало тайн сумела заарканить
В недавние и давние года.
Пером запечатленные навеки,
Здесь тысячи событий и имен
Как бы в непотопляемом ковчеге
Плывут по морю бурному времен.
И, отметая все хитросплетенья,
История – бессмертная карга –
Здесь, словно Ева в час грехопаденья,
Бесхитростно бесстыдна и нага.
Вадим Шефнер
Êîíåö ãîäà
Не до смеха, не до шуток, –
Для меня всего страшней
Этот узкий промежуток
В плотной толще зимних дней.
Та же кружит непогода,
В тех же звездах мерзнет свет,
Но умолкло сердце года,
И другого сердца нет.
Триста шестьдесят биений,
И впоследки – шесть или пять,
А потом в метельной пене
Задыхаться, умирать.
Это вздор. А кроме шуток,
Страшен так, что нету сил,
Напряженный промежуток
От рождений до могил.
Мария Петровых
4
Люди. Події. Факти. __________________________________________________
90 років від початку українізації
ÍÀÌ ÁÈ ÅÍÅÐÃ²Þ ÒÂÎÐÅÍÍß ÏÎ-
ÑÏÐÀÂÆÍÜÎÌÓ ÓÊÐÀ¯Í²ÇÓÂÀÒÈ
«Милая! Ты спрашиваешь, что нового сейчас в
Елисаветграде? У нас, слава Богу, все хорошо, недостает лишь
энергии. Была бы она, так все было бы хорошо. Но ее нет, и
решительно не знаем, где ее взять...
...Как теперь ловко работают на эту энергию различные
спекулянты. Боже мой, как работают. Приспособляются при
ее помощи, везде пишут как бы украинизировать ее, а сами
обделывают свои делишки... »
Влучно і дотепно сказано про реалії нашого сьогодення, чи
не так? Навіть коментувати не хочеться... Річ, однак, у тім, що
з’явились ці напрочуд злободенні роздуми... 90 років тому. Я
навів уривок із «Листа за кордон» (перекладеного з єврейської)
якогось І. Табачника, опублікованого у єлисаветградській газеті
«Трудовая жизнь» (1918, № 35), редактором-видавцем якої була
О. Поклонська. Ось такі неймовірні зближення трапляються в
історії.
Велика кримінальна революція, про неминучість якої при переході
до ринкових відносин попереджали деякі розумні голови, таки
сталася! Ніде правди діти: поділ та перерозподіл власності капіталізму
з людським обличчям в Україні аж ніяк не сформували. Сьогодні –
це така ж химера, як і гуманний соціалізм недавнього минулого.
Прикметно, що приблизно тоді ж, коли І. Табачник бідкався про
брак справжньої енергії творення, у Єлисаветграді вирішувались
проблеми українізації освіти:
«Г-ну Херсонскому Губернскому Комиссару по Народному
Просвещению № 3963, 5 июня 1918 г.
В ответ на отношение за № 580, Елисаветградская городская
управа имеет честь сообщить Вам, что во введении городского
самоуправления всех школ имеется 23: начальных 19 и еврейских
начальных 4; все бывшие церковные (числом 6) школы переданы
городскому самоуправлению. Из всех преподавателей, имеющихся
в вышеозначенных школах, украинский язык могут преподавать
только учитель и учительница 2-й Кущевской школи Федор
5
_________________________ Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік
Алейников и Елизавета Алейникова. Остальние преподаватели,
согласно полученных от них ответов, украинского языка не
знают».
Серед завідуючих міськими початковими школами, котрі
повідомили, що української мови не знають, мою увагу привернула
завідуюча Завадівським училищем... Тобілевич Ольга
Костянтинівна. Погодьтесь, досить несподівано, що жінка з таким
прізвищем і раптом не володіє українською мовою.
Через якихось вісім років все кардинально змінилось. Із
матеріалів до Звіту про діяльність Зінов’євської міськради IV
скликання за 1926/7 - 1927/8 роки дізнаємось, що «... в місті
Зінов’євську є один єврейський дитячий садок, який охоплює 40
дітей, та мережа шкіл по соцвиху в кількості 6 одиниць, з них 3
російські та 3 єврейські школи, які охоплюють 2911 дітей. (Всі
інші школи були українськими).
Українізація. В 1926/27 роках при 84 установах міста існував
101 гурток по вивченню української мови».
Скільки стосовно українізації 20-х років написано, а ще більше
навигадувано й нафантазовано, що й
додати, здається, нічого. А тим часом
примусовість та штучність її – явно
перебільшені. Тодішня українізація не
носила такого декларативного характеру, як
нинішній Закон про мови. А лемент тьоті Моті
з п’єси «Мина Мазайло» М. Куліша: «Лучше
быть изнасилованной, нежели украинизиро-
ванной» – не що інше, як доведений до
абсурду жах зросійщеного обивателя. Але
відверто зневажати українізацію тоді навряд
чи хто наважувався. Ось який, приміром,
циркуляр розіслала 23 травня 1929 року
Микола Куліш
Зінов’євська округова комісія з українізації:
«... Округова комісія по українізації відмічає, що за останні часи,
незважаючи на попередні категоричні директиви Окркомісії про
посилення українізації апарату установ, організацій та
підприємств І про остаточну ліквідацію української неписьменності
через співробітників апарату, темп українізації, як видно, частково
занепав. Урядницькі комісії недостатньо виконують попередні
постанови Окркомісії, не всі співробітники до 4 квітня вивчили
українську мову в обсязі першої категорії, а тому округова комісія
6
Люди. Події. Факти. __________________________________________________
пропонує всім урядницьким комісіям установ посилити роботу по
українізації, суворо дотримуючись постанови ВУЦВК (у) й РНК від
6 липня 1927 р. — про забезпечення рівноправності мов та про
сприяння розвиткові української культури. Негайно перевірити
виконання попередніх постанов Окркомісії, завести точний облік
особового складу співробітників установ і підпорядкованих їм
закладів щодо знання української мови, посвідки про знання
української мови прилучити до кожної особової справи
співробітників, підвести підсумки й не пізніше 3 червня ц. р.
надіслати до округової комісії відомість (по прикладеному до цього
зразку) про стан українізації установи з відповідною пояснюючою
запискою — про виконання попередніх директив Окркомісії.
Крім цього, Округова комісія на запитання деяких урядницьких
комісій, пояснює, що:
1). На урядницькі комісії установ покладається визначення
категорій співробітників, що їх за характером їхньої роботи можна
звільняти від обов’язкового навчання на курсах української мови,
якщо незнання ними укрмови не відіб’ється негативно на стані
українізації установи (прибиральниця, конюх, посланець, а також
особи віком понад 50 років).
2). Всі посвідки про знання української мови попередніх років,
крім виданих у 1929 році, — являються недійсними; співробітники,
що мали першу категорію й яких у цьому році увільнено від перевірки,
повинні свої посвідки замінити на Укрдежркурсах.
3). За одержанням посвідок для співробітників, що пройшли
перевірку в цьому році, необхідно звернутись до Укрдержкурсів.
4). Службовців, які не мають першої категорії, необхідно
зобов’язати, аби вони негайно пройшли перевірку при
Укрдержкурсах.
Округова комісія вважає, що по всіх питаннях про звільнення з
роботи осіб, що мають третю категорію й негативно
ставляться до українізації – урядницькі комісії звертаються до
Округової комісії, а тому пояснює, що на підставі §72 закону
звільнення за поданням урядницької комісії установи проводять
керівники установ і організацій. Отже, питання про звільнення
необхідно розв’язувати безпосередньо в установах, лише
повідомляючи про це Окркомісію.
Голова Округової комісії –
Андрющенко.
Секретар — Тарапака».
7
_________________________ Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік
Враховуючи, що документів про українізацію у ДАКО збереглось
обмаль, наведемо ще один:
«НКО. Зінов’євська округова інспектура освіти. Округові
державні курси українознавства. Червня 6 дня 1929 року. № 1433.
м. Зінов’євськ.
Посвідчення.
Пред’явник цього гр. Артеменко І. А. дійсно, з 16 березня 1929
р. до 31 травня 1929 р. вчився на Зінов’євських округових державних
курсах українознавства в групі «Ж».
За час перебування на курсах гр. Артеменко виконав завдання
й вимоги з програми, які встановлено для курсів і набув знання з
української мови й українознавства за Першу категорію, чому на
підставі обіжника НКО з 18. IV. 1928 р. № 15703 та Інструкції НКО
видано йому з О. Д. Курсів це посвідчення. Підстава: Протокол
іспитової комісії № 32 від 31 травня 1929 року».
Це, очевидно, був останній сплеск українізації. Наближався
1930-й – рік Великого Перелому, коли колективізація ламала хребта
українському селянину. Вождь у Кремлі вирішив, що досить гратися
з національним питанням (надто – українським), слід його вирішити
раз і назавжди – через тотальну русифікацію-інтернаціоналізацію
інших народів СРСР. Однак успіхи кількарічної «українізації»
виявились настільки вагомими, що боролися з ними впродовж всього
часу. Можливо, досвід українізації 20-х років був би сьогодні багато
в чому корисним? І нам дійсно не вистачає справжньої енергії
державотворення?
8
Люди. Події. Факти. __________________________________________________
90 років “плану монументальної
пропаганди”
ÏÐÎ ÏÀÌ’ßÒÍÈÊÈ ²ÌÏÅÐÀÒÎÐÀÌ,
ÂÎÆÄßÌ ÒÀ ¯ÕÍ²Ì ÑËÓÃÀÌ
Не Петр, а те голодные, босые
В болоте основали Петроград,
За долгую историю России —
Ни одного хорошого царя
Леонид КИСЕЛЁВ.
Досить дивно, принаймні несподівано, для міста, яке часто
відвідували російські імператори, сприймається цей
віршований афоризм легендарного київського поета. Чи
означає це, що єлисаветградці взагалі були не прихильними
до монархії людьми, не вірнопідданими, а потенційними
революціонерами? Аж ніяк! Причина — в іншому: російські
самодержці за кількасотлітнє царювання не додумалися
зобов’язати народ зводити на свою честь монументи скрізь і
всюди, як це зробив Ленін, його соратники та послідовники,
породивши так званий «план монументальної пропаганди».
Явно не читали монархи та їхні ідеологи книгу-утопію Т.
Кампанелли «Місто Сонця», звідки вождь запозичив цю ідею.
Кампанелла розповідає, що стіни майбутнього соціалістичного
міста прикрашались фресками, сюжети яких покликані були
виховувати молодь на соціалістичних ідеях, будити
патріотичні почуття. Оскільки клімат Росії не сприятливий для
фрескового мистецтва, вождь запропонував замість фресок
створювати пам’ятники, мобілізувавши скульпторів і
архітекторів. Уже 18 квітня 1918 року Раднарком ухвалив
Декрет про знесення пам’ятників, споруджених на честь царів
та їхніх слуг, і створення нової програми проектів пам’ятників
Російської соціалістичної революції. Передбачалось,
насамперед, спорудження пам’ятників попередникам соціалізму, його
теоретикам і борцям, а також світочам філософської думки, науки та
мистецтва, в творчості яких можна було відшукати щось
соціалістичне. Відверто кажучи, це одне з небагатьох, якщо не єдине,
9
_________________________ Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік
починання комуністів не тільки повністю втілене в життя, а й доведене
зрештою до абсурду.
Питання, чи були в Єлисаветграді пам’ятники російським царям,
зацікавило автора цих рядків, коли його у 1988 році мобілізували на
написання статей про пам’ятки монументального мистецтва
Кіровоградської області для Зводу пам’яток історії та культури народів
СРСР. Тодішня «компетентна» комісія з відбору гідних називатися
пам’ятками республіканського значення
виявила їх в області аж 62, із них 61 –
радянської доби. Єдиний
дореволюційний пам’ятник на могилі
видатного славіста В. Григоровича
скульптора Б. Едуардса потрапив до
цієї компанії буквально в останній
момент, оскільки з ним сталася
дивовижна пригода. Пам’ятників
Григоровичу в Кіровограді виявилося...
аж два, причому бюст-копію біля
машинобудівного технікуму тривалий
час видавали за оригінал, який і досі
не встановлено, як належить, на
Рівненському цвинтарі, куди прах
вченого потрапив (хочеться вірити, що
це дійсно так!) після ліквідації
Скульптор Б. Едуардс. Петропавлівського кладовища.
Пам’ятник видатному А от пам’ятників вождеві світової
славісту В. І. Григоровичу революції у згаданому переліку було
на його могилі у 21, рівно третина. «Ленін сидить, Ленін
Єлисаветграді
стоїть, Ленін-трибун, Ленін-добряк» –
(Петропавлівське
від цієї комуністичної міфології в камені
кладовище)
і металі можна було очманіти. Втішало
тільки те, що описуючи їх, мав справу з незначним відсотком
пам’ятників Леніну на Кіровоградщині, а не з усіма. Відбирали тільки
виконані з більш-менш стійких матеріалів та з певними, здебільшого
уявними, художніми достоїнствами. Нині у списку залишився один
«кіровоградський Ленін» скульптора Г. Манізера.
Отож, не виявивши в Єлисаветграді пам’ятників царям, більшо-
вики старанно виконували другу половину ленінського плану
монументальної пропаганди. Гірше довелося пам’ятникам так званим
«слугам царів» – їхні бюсти потрощили, сплюндрували могили й
10
