Table Of Content__________________________
ЕКОНОМІЧНИЙ ОЛІМП:
ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ
ПРЕМІЇ З ЕКОНОМІКИ
1969–2009 рр.
______________________________
Бібліографічний
покажчик
Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
БІБЛІОТЕКА
_____________________________
ЕКОНОМІЧНИЙ ОЛІМП:
ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ
З ЕКОНОМІКИ
1969-2009 рр.
_____________________________
Бібліографічний покажчик
Київ
2010
2
УДК 330.8 : 016
ББК 91.9: 65
Е – 40
Науковий редактор Т.В.Куриленко, канд. екон. наук
Рецензент В.М.Фещенко, д-р екон. наук, проф.
Економічний олімп: лауреати Нобелівської премії з економіки 1969-2009 рр. :
бібліогр. покажчик / ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені
Вадима Гетьмана» ; уклад. : Т. О. Коноваленко, Р. О. Вайтешонок, І. Ю. Бойко ; наук. ред.
Т. В. Куриленко. – К. : КНЕУ, 2010. – с.
Бібліографічне видання містить інформацію про праці Лауреатів Нобелівської премії
з економіки, присуджені протягом 1969–2009 рр., видані мовою оригіналу, українською і
російською мовами та літературу про життя і наукову діяльність лауреатів. Покажчик
складено за матеріалами фонду бібліотеки ДВНЗ «Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана».
Видання адресовано студентам, аспірантам економічних спеціальностей,
викладачам, науковцям, широкому колу читачів, що цікавляться досягненнями
економічної науки.
Укладачі Т.О.Коноваленко, Р.О.Вайтешонок, І.Ю.Бойко
3
ЗМІСТ
Від упорядників---------------------------------------------------
Альфред Бернхард Нобель та його заповіт-----------------
Лауреати Нобелівської премії з економіки----------------
Тінберген Ян
Фріш Рагнар Антон Кіттілх
Самуельсон Пол Ентоні
Кузнець Саймон Сміт
Хікc Джон Річард
Ерроу Кеннет Джозеф
Леонтьєв Василь Васильович
Мюрдаль Гуннар Карл
Хайєк Фрідріх Август фон
Канторович Леонід Віталійович
Купманс Т’яллінг Чарлз
Фрідман Мілтон
Улін Бертіль Готтгард
Мід Джеймс Едуард
Саймон Герберт Александер
Шульц Теодор Вільям
Льюїс Вільям Артур
Клейн Лоуренс Роберт
Тобін Джеймс
Стіглер Джордж Джо
Дебре Джерард
Стоун Річард Джон Ніколас
Модільяні Франко Енріко
Бюкенен Джеймс Мак-Гілл
Солоу Роберт Мертон
Аллє Моріс
Ховельмо Трюгве Магнус
Марковіц Гаррі Макс
Шарп Вільям Форсіс
Міллер Говард Мертон
Коуз Рональд Гаррі
Беккер Гаррі Стенлі
Фогель Роберт Вільям
Норт Дуглас Сесіль
Неш Джон Форбс
Харшані Джон Чарльз
Зелтен Райнхард
Лукас Роберт
Міррліс Джеймс Александер
Вікрі Вільям Спенсер
Скоулз Мюрон Самуел
Мертон Роберт Кархарт
Сен Амартья Кума
Манделл Роберт Александер
Хекмен Джеймс Джозеф
МакФедден Данієль Літл
4
Акерлоф Джордж
Спенс Майкл Ендрю
Стігліц Джозеф Юджин
Канеман Деніел
Сміт Вернон Ломакс
Енгл Роберт Фрай
Гренджер Клайв
Кідланд Фінн Ерлінг
Прескотт Едвард Крістіан
Ауманн Робертт Ісраель Джон
Шеллінг Томас Кромбі
Фелпс Едмунд Строзер
Гурвіч Леонід
Мескін Ерік Старк
Майєрсон Роджер Брюс
Кругман Пол Робін
Вільямсон Олівер Ітон
Остром Елінор
Хронологія та мотиви присудження премії імені Альфреда Нобеля з економіки
(1969–2009)----------------------------------
Іменний покажчик----------------------
5
Від упорядників
Нобелівська премія – знак міжнародного визнання досягнень вченого,
письменника, борця за мир. Особистість засновника фонду Альфреда Нобеля, інформація
про життя та діяльність лауреатів премії багато років цікавлять не лише спеціалістів, але й
широке коло читачів. Для задоволення інформаційних потреб з даної тематики, зокрема
по Нобелівській премії з економіки, підготовлено бібліографічний покажчик
«Економічний олімп: лауреати Нобелівської премії з економіки 1969–2009 рр.».
Покажчик створено на базі фонду бібліотеки ДВНЗ «Київський національний
економічний університет імені Вадима Гетьмана». У бібліографічному покажчику
представлено широке коло джерел: праці Лауреатів Нобелівської премії з економіки
мовою оригіналу та в перекладі на українську та російську мови різних років видання,
публікації про життя, діяльність та наукові здобутки всесвітньо відомих економістів, які
отримали премію у 1969–2009 рр. Об’єктом бібліографування були різні види документів,
що зберігаються у фонді бібліотеки університету, зокрема: енциклопедії та
енциклопедичні словники, довідники, монографії, підручники, статті відповідної тематики
у збірках наукових праць та науковій періодиці. У покажчику знайшли відображення
бібліографічні описи книжкових видань за 1958–2009 рр., наукова періодика, опрацьована
за 1998–2009 рр.
Покажчик містить 1158 бібліографічних описів. Включені до покажчика видання
опрацьовані de visu. Бібліографічний опис усіх матеріалів здійснено згідно з чинними
державними стандартами, зокрема ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
Бібліографічний покажчик відкриває вступна стаття про життя Альфреда Нобеля –
видатного шведського винахідника і підприємця, історію заснування та процедуру
присудження Нобелівських премій, у тому числі і Нобелівської премії з економіки.
Завершує статтю список літератури про життя і діяльність А. Нобеля та праці з
економічної нобелелогії.
Матеріали про лауреатів розміщено у хронологічній послідовності за роком
присудження премії. Інформація про кожного лауреата подається окремо в такій
послідовності: коротка довідка (роки життя, країна, визначення Нобелівським комітетом
мотивів присудження премії), список праць лауреата і літератури про нього. Список праць
лауреатів згруповано за прямою хронологією публікацій. Література про лауреатів – за
алфавітом прізвищ авторів і назв видань.
Довідковий апарат містить:
- передмову;
- таблицю «Хронологія та мотиви присудження премії ім. Альфреда Нобеля з
економіки (1969–2009)»;
- іменний покажчик прізвищ авторів, співавторів, упорядників, редакторів. У
круглих дужках зазначено номери позицій бібліографічних описів публікацій про життя і
творчість лауреатів. Нумерація у покажчику наскрізна.
Головна мета покажчика – зорієнтувати читачів у пошуку і використанні
документів, що містять матеріали зазначеної тематики. Покажчик може бути корисним і
як довідкове джерело. Видання розраховано на викладачів, студентів, аспірантів і широке
коло читачів, що цікавляться досягненнями у галузі економічних наук.
Покажчик підготовлено інформаційно-бібліографічним відділом бібліотеки ДВНЗ
«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана».
6
Альфред Бернхард Нобель і його заповіт
“Я, нижче підписаний Альфред Бернхард Нобель, обдумавши й вирішивши,
оголошую мій заповіт щодо майна, нажитого мною до моменту смерті. Все майно, що
залишилося після мене й яке можна реалізувати, розподілити у такий спосіб: мій капітал
душеприкажчики повинні перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого
будуть видаватись у вигляді премії тим, хто протягом попереднього року приніс
найбільшу користь людству. Вказані відсотки слід розділити на п’ять рівних частин, які
призначаються: перша частина тому, хто зробив найважливіше відкриття або винахід у
галузі фізики, друга – тому, хто зробив велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії,
третя – тому, хто домігся видатних успіхів у галузі фізіології або медицини, четверта –
творцю найзначнішого літературного твору, що відображає людські ідеали, п’ята – тому,
хто сприяв з’єднанню народів, ліквідації рабства, зниженню чисельності існуючих армій,
а також мирній домовленості. Премії в галузі фізики й хімії повинні присуджуватись
Шведською королівською академією наук, з фізіології й медицини – Королівським
Каролінським інститутом у Стокгольмі, з літератури – Шведською академією в
Стокгольмі, премія Миру – комітетом із п’яти чоловік, обраних норвезьким стортингом.
Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала
національність кандидата, щоб премію одержували найдостойніші, незалежно від того, чи
є вони скандинавами, чи ні”.
Коли нотаріус відкрив конверт і оголосив останню волю Альфреда Нобеля,
присутнім родичам і душеприкажчикам Р. Сульману і Р. Лільєквісту, вони були вкрай
здивовані. Зміст заповіту став вражаючою несподіванкою не тільки для родичів, друзів і
колег А. Нобеля. Рішення, згідно з яким значна частина величезного статку відомого
винахідника (31 млн крон із залишених 53-х млн) призначалася для утворення фонду для
щорічного присвоєння грошових премій за досягнення на користь людству, викликало
обурення шведського істеблішменту, невдоволення короля Швеції та громади в цілому.
Негативна реакція на заповіт з боку співвітчизників А. Нобеля була викликана,
насамперед, небажанням «випустити» значні кошти за кордони країни. Вчинок А. Нобеля
оцінювався як непатріотичний, оскільки премії могли присуджуватися не лише шведам.
Альфред Нобель не мав дітей, у нього не було прямих нащадків. Незважаючи на те що у
розпорядження родичам призначались значні суми, вони не погодились із заповітом і
опротестували документ. Протягом трьох років суди Стокгольма, Лондона, Парижа,
Берліна розглядали судові позиви претендентів на спадок. Тільки влітку 1900 р. суперечки
стосовно заповіту Альфреда Нобеля були припинені. Перші премії були вручені 10 грудня
1901 р.
Народився Альфред Бернард Нобель 21 жовтня 1833 р. у Стокгольмі. У подружжя
Іммануеля Нобеля і Кароліни Андрієтти Алсель народилося вісім дітей. Альфред був
третім з чотирьох синів, яким судилося вижити. Батько А. Нобеля – Іммануель (1801–
1872) був за освітою архітектором, за покликанням – винахідником. Спроби заснувати у
Швеції свою справу з виробництва еластичної тканини виявились невдалими. У пошуках
заробітку, необхідного для утримання родини, він залишає батьківщину і їде спочатку до
Фінляндії, а згодом, на запрошення російського уряду, у 1837 р. до Санкт-Петербургу. У
Росії Іммануель Нобель досяг успіху у справах, виявив себе талановитим винахідником і
підприємцем. Він заснував ливарний цех і механічні майстерні, в яких вироблялися міни
та токарні верстати. Влаштувавшись у Санкт-Петербурзі, І. Нобель вирішив перевезти зі
Швеції до Росії свою родину. У той час Альфреду Нобелю виповнилося лише дев’ять
років, він навчався в Якобському кафедральному ліцеї у Стокгольмі. У Петербурзі
Альфред Нобель здобув ґрунтовну домашню освіту з природничих і гуманітарних
дисциплін. Серед його домашніх учителів був, зокрема, видатний російський учений-
хімік, завідувач кафедри хімії Медико-хірургічної академії М. М. Зінін (1810–1880). Коли
Альфреду виповнилося вісімнадцять років, батько відправив його у тривалу (майже три
роки) подорож, під час якої він відвідав Німеччину, Францію, Англію та інші європейські
7
країни, а згодом і Сполучені Штати Америки. У Парижі Нобель продовжив вивчення хімії
у лабораторії відомого вченого Т. Пелюза (1807–1867). У США він познайомився зі своїм
співвітчизником Джоном Еріксоном (1803–1889), винахідником парової машини. Це
знайомство сприяло посиленню інтересу до дослідницької діяльності та винахідництва.
Протягом усього життя Альфред Нобель постійно вдосконалював свої знання, самостійно
вивчав хімію, фізику, філософію, історію, літературу. Вільно володів п’ятьма іноземними
мовами: англійською, російською, італійською, французькою та німецькою.
Після повернення до Росії Альфред Нобель почав працювати в компанії свого
батька “Fonderie et atelier mecanique Nobel et fices”, що спеціалізувалася на виробництві
боєприпасів. Під час Кримської війни (1853–1856) майстерні Нобеля виготовляли підводні
міни та інше озброєння для російського військового флоту. Міни конструкції Іммануеля
Нобеля використовувалися для захисту Кронштадта, фортеці Свеаборг у Фінляндії та
гавані Ревель в Естонії. Іммануеля Нобеля було нагороджено золотою медаллю «За
усердие и развитие русской промышленности». Після закінчення війни виробництво було
перепрофільоване для виготовлення машин та деталей для пароплавів. Проте замовлень на
продукцію мирного часу було недостатньо, щоб ліквідувати негативні фінансові наслідки
державних замовлень. У 1858 р. в компанії почалися серйозні фінансові проблеми, а у
1859 р. вона збанкрутіла. Іммануель Нобель з дружиною і молодшими синами Альфредом
та Емілем повертається до Стокгольма. Старші сини, Роберт і Людвіг, залишились в Росії
для ліквідації справи. Згодом вони заснували в Росії відому нафтову компанію
«Товарищество нефтяного производства братьев Нобель» («Бранобель»), що згодом
почала приносити великі прибутки, а їх власників стали називати «російськими
Рокфеллерами».
Повернувшись до Швеції, Альфред присвячує увесь свій час проведенню різних
експериментів у маленькій лабораторії, яку його батько обладнав у передмісті
Стокгольма. Під час експериментів з нітрогліцерином у 1864 р. у лабораторії Нобелів
сталася трагедія: через непередбачуваний вибух загинуло декілька працівників, у тому
числі й молодший брат Альфреда Еміль, якому виповнився лише 21 рік. В Іммануеля
Нобеля стався напад, його паралізувало, і в результаті вісім років, до самої смерті, він
залишався прикутим до ліжка. Біографи Альфреда Нобеля зазначають, що ця страшна
подія позначилася на всьому його подальшому житті, світосприйнятті і характері.
14 жовтня 1864 р. Альфред Нобель запатентував свій перший винахід – так званий
запал. Того ж року він переконав правління Шведської державної залізниці використати
розроблену ним вибухову речовину для прокладання тунелів і дістав фінансову підтримку
проекту підприємцями. Була заснована компанія «Nytroglycerin Ltd» і побудовано завод. У
перші роки існування компанії Нобель був її директором-розпорядником, технологом,
керівником рекламного бюро, начальником канцелярії та казначеєм. У 1865 р. він відкрив
у Гамбурзі свою першу компанію «Alfred Nobel & Co». У 1866 р. – одержав патент США і
створив американську компанію «Atlantic Giant Roller Co». Винахід динаміту («порошку
Нобеля») Альфред Нобель запатентував у 1867 р. Слід зазначити, що він виступав за
виключно мирне застосування свого винаходу: прокладання шахт, тунелів, будівництва
доріг. Нова вибухова речовина дозволила реалізувати такі значні проекти, як будівництво
Альпійського тунелю на Сент-Готардській залізниці, руйнування підводних скель на Іст-
Рівер (Нью-Йорк), побудова Корінфського каналу у Греції тощо. Роберт і Людвіг Нобелі з
успіхом використовували винахід брата при веденні бурових робіт на бакинських
нафтопромислах.
Усього у творчому доробку Альфреда Нобеля наприкінці життя було 355
запатентованих винаходів. І це не лише вибухові речовини (детонатор, динаміт,
бездимний порох тощо), але й патенти на водомір, барометр, холодильний апарат, газовий
пальник, удосконалений спосіб отримання сірчаної кислоти. Він цікавився електрохімією
та оптикою, біологією і медициною, конструював автоматичні гальма та безпечні парові
котли, синтезував нові матеріали, працював над виготовленням штучної гуми та шкіри,
штучного шовку та іншого. Проте основний прибуток А. Нобель отримував за рахунок
8
масштабного виробництва вибухових речовин. Він був не тільки видатним винахідником,
але й талановитим менеджером і підприємцем, який використовував свої ідеї у
промислових та комерційних цілях. Нобель створив власну промислову імперію, що
складалася із значної кількості підприємств, розташованих по всьому світу (частка Нобеля
у капіталах сягала 20–30 %). Наприкінці життя Нобеля існувало 98 підприємств,
заснованих ним у 20-ти країнах світу, що випускали 66,5 тис. т вибухових речовин.
Альфред Нобель був закритою для спілкування з широким загалом людиною, він
не залишив спогадів і щоденників. Проте завдяки зусиллям біографів видатного
винахідника і мецената можна скласти уявний його портрет. А. Нобель був струнким,
середнього зросту, мав темне волосся і темно-сині очі, носив бороду. За модою тих часів
ходив у пенсне. Він був одним із найосвіченіших людей свого часу. А. Нобель протягом
всього свого життя постійно займався самоосвітою, читав багато книг з техніки та
медицини, історії та філософії, був знавцем художньої літератури. Серед його
літературних уподобань були французька та російська література XIX ст., зокрема,
творчість Тургенєва, Ібсена та Шеллі. Він сам намагався писати. Його перу належать
романи, п’єси, вірші, які він ніколи не публікував. Виключенням була лише трагедія у
прозі «Німезіда» про Беатріс Ченсі, написана під впливом твору Персі Біші Шеллі
«Ченсі», яка була опублікована за день до смерті автора мізерним тиражем у 50
екземплярів. У 1895 р. А. Нобель склав перелік своїх наукових і літературних проектів.
Під заголовком «Література і поезія» він перерахував 14 назв. Зокрема, у віці 18 років він
написав чудовою англійською мовою першу версію автобіографічної поеми з 425 рядків
«You say I am a riddle» («Ви говорите, що я загадка?»), а у 1875 р. – поему «Night –
thoughts» («Нічні роздуми»).
Нобель був дуже невибагливим у повсякденному житті, найбільше задоволення
отримував від роботи у лабораторії та інших інтелектуальних занять. У підприємницькій
діяльності А. Нобель вважав за необхідне по можливості керувати справами особисто. Він
спрямовував роботу компаній за допомогою численної команди директорів. Особисто
вивчав деталі прийняття основних рішень компаній, що використовували його ім’я.
Особливу увагу приділяв створенню на підприємствах умов праці, які б повністю
відповідали правилам техніки безпеки та найбільш прийнятних умов праці для робітників.
У зв’язку з цим існувала навіть думка, що А. Нобель був прибічником соціалістів, хоча
ніяких реальних підтверджень такі припущення не мають. Біографи зазначають, що він
скоріше був людиною з консервативними поглядами стосовно економіки та політики.
За життя Нобель нерідко виявляв надзвичайну щедрість до своїх співробітників та
прислуги. Благочинність нерідко виходила за межі його особистих та професійних
контактів. Згодом Альфред Нобель зацікавився морально-гуманітарними проблемами
війни, миру, співіснування різних країн і народів. Нобель здійснював фінансову підтримку
європейського миротворчого руху. Велику роль у формуванні його поглядів відіграло
знайомство у 1876 р. і тривале листування з баронесою Бертою фон Зутнер (Bertha von
Suttner), яка присвятила своє життя боротьбі за мир. Символічно, що у 1905 р. Нобелівська
премія Миру «за зусилля, що сприяють досягненню миру в Європі» буде присуджена саме
баронесі Берті фон Зутнер (Bertha von Suttner) – почесному президенту Постійного
Міжнародного бюро Миру у Берні (honorary president of the Permanent International Peace
Bureau, Bern, Switzerland), автору книги «Складіть вашу зброю» (“Lay Down Your Arms”).
Особисте життя Альфреда Нобеля не склалося. Він ніколи не був одружений, не
мав дітей. Тривалі стосунки з Софі Гесс (1856–1919) не привели до створення власної
родини і не позбавили його самотності. Це відчуття особливо посилюється після смерті
матері у 1889 р., з якою у А. Нобеля були протягом усього життя дуже близькі стосунки,
та старших братів. Як зазначають біографи, А. Нобель взагалі був людиною, у якої
переважала песимістична палітра настрою. У дитинстві він багато хворів і у дорослому
віці також мав постійні проблеми зі здоров’ям. Нобель багато подорожував, намагаючись
підтримувати задовільний стан, використовуючи, за модою тих часів, мінеральні води
різних відомих курортів. Незважаючи на стан здоров’я, він все життя наполегливо
9
працював. Багато років основним місцем проживання видатного винахідника був Париж.
У 1891 р. внаслідок ускладнень у стосунках із французьким урядом Нобель залишив
Францію і оселився у Сан-Ремо, що розташувався в італійській Рив’єрі. На своїй віллі на
узбережжі Середземного моря він побудував хімічну лабораторію, де проводив увесь
вільний час.
Альфреда Бернхарда Нобеля було обрано членом Шведської академії наук,
Лондонського королівського товариства, Паризького товариства цивільних інженерів.
Упсальський університет присвоїв йому звання почесного доктора філософії. Серед
нагород винахідника – шведський орден Полярної зірки, французький – Почесного
легіону, бразильський орден Троянди і венесуельський – Болівара. Проте А. Нобель
залишався байдужим до диявів суспільного визнання, не любив великих зібрань і
світських заходів, віддавав перевагу наполегливій праці та усамітненню, спілкуванню з
рідними, друзями та однодумцями. Великим його захопленням були коні. Нобель мав у
Сан-Ремо та поблизу Парижа конюшні, де розводив чистокровних скакунів. У супроводі
друзів він любив виїжджати екіпажем на прогулянку.
Помер Альфред Бернхард Нобель 10 грудня 1896 р. від крововиливу у мозок на
своїй віллі у Сан-Ремо (Італія). Так сталося, що крім прислуги поряд з ним нікого з
близьких не було. Попереджений лікарями про розвиток стенокардії, він намагався
завершити незакінчені справи і склав заповіт. Відомий заповіт був написаний Нобелем за
рік до смерті – 2 листопада 1895 р. у Парижі.
Судові позови стосовно заповіту розглядалися кілька років. Апеляційні скарги з
метою перегляду основних положень заповіту подавали родичі Нобеля. Незважаючи на те
що Нобель у своєму заповіті виділив С. Гесс (яка за кілька років до смерті Нобеля вийшла
заміж за угорського офіцера) значну довічну щорічну ренту у розмірі 6000 форинтів, вона
вимагала збільшити утримання. У разі невиконання її вимог С. Гесс погрожувала
оприлюднити інтимні листи А. Нобеля. Душеприкажчики А. Нобеля були змушені
задовольнити ці вимоги в обмін на всі 216 приватних листів. Завдяки зусиллям молодого
асистента Альфреда Нобеля Рагнара Сульмана та інженера Рудольфа Лільєквіста, яким,
згідно з заповітом, було доручено реалізувати його положення разом із іншими вченими,
які користувалися довірою Нобеля, через три роки вдалося припинити судові позови і
виконати останню волю винахідника – заснувати Нобелівський фонд. Були визначені
правові основи реалізації заповіту. Видатний винахідник не залишив інструкцій про те,
яким чином слід обирати кандидатів для присудження своєї нагороди. Цей процес, а
також структура фонду і механізм використання грошових активів були відпрацьовані вже
після смерті засновника.
Відповідно до заповіту всі гроші, акції та інші цінні папери, що належали А.
Нобелю, спрямовувалися на утворення спеціального фонду для присудження щорічних
премій за найбільш важливі досягнення на благо людства в п’яти галузях діяльності:
відкриття та винаходи у фізиці, хімії, фізіології або медицині, написання найбільш
значних літературних творів, що відображають загальнолюдські ідеали, за внесок у
єднання народів, знищення рабства, сприяння миру. Для створення фонду пакети акцій
Нобеля в його компаніях, розташованих по всьому світу, були продані, а гроші вкладені у
цінні папери особливої надійності.
Пропозицію взяти на себе відповідальність за вибір лауреатів організації, на які
було вказано у заповіті Нобеля, погодились тільки після тривалих обговорень. Окремі
члени цих організацій виказували свої сумніви, посилаючись на певну невизначеність
формулювання заповіту, звертали увагу на труднощі його реалізації. У 1900 р.
Нобелівський фонд було створено. 29 червня 1900 р. король Швеції схвалив статут фонду,
спеціальні правила, згідно з якими шведські інститути, що беруть безпосередню участь у
присудженні премії, повинні виконувати свої обов’язки. Документи були оприлюднені на
засіданні Королівської ради.
У перші дні створення Фонду Нобеля його капітал становив близько 31,5 мільйонів
шведських крон. Проте з часом внаслідок інфляції кошти фонду почали поступово
10
